Контакти
   * ГОЛОВНА
   * ЖИТЛО В СЛАВСЬКУ
   * ВIДПОЧИНОК
   * СЕРВIС
   * КАРТА СЛАВСЬКА
     І ПРИЛЕГЛИХ
     ТЕРИТОРІЙ

   * ФОТОАЛЬБОМ

* КУПІВЛЯ І ПРОДАЖ ЗЕМЛІ ТА НЕРУХОМОСТІ


   * ЦIКАВО ПРО
     КАРПАТИ

   * IСТОРIЯ СЛАВСЬКА
   * КУЛЬТУРА
     СЬОГОДЕННЯ

      * Михайло Гречин
      * Ярослав Ціко
      * Григорій Дем'ян
      * Ю. Микольський
   * ЦIКАВI ЛЮДИ

   * КОНТАКТИ
   * ПРО НАС


      
      
      
Кандидат технiчних наук ЮРІЙ МИКОЛЬСЬКИЙ.

КРИЇВКА В ДРОВАХ

Кандидат технiчних наук
Юрiй Микольський Цікавий туристичний об’єкт, який не залежить від пори року, наявності або відсутності снігу, знаходиться у Славському на вулиці Січових Стрільців, будинок № 2. Карпатський музей визвольної боротьби України Юрія Микольського. Іноді у цьому закладі може побувати за день з десяток екскурсійних груп. Сам господар називає своє «дітище» скромно — збіркою, оскільки у розміщенні експонатів не дотримується канонів музейної справи. Грошей за відвідування пан Юрій не бере і просить, щоб і гіди, які привозять сюди туристів, включали його музей у програму безкоштовно для екскурсантів.

Карпатський музей  Визвольної боротьби Юрія Микольского

Карпатський музей Визвольної боротьби Юрія Микольского

В криївці

В криївці

музей  Визвольної боротьби Юрія Микольского

Під час екскурсії

Юрій Микольський - господар музею

Юрій Микольський - господар музею


Ярослав Ціко і Юрій Микольський

Ярослав Ціко і Юрій Микольський


Вхід в криївку



Огляд експонатів


«Збірка» Микольського розміщена у двох невеликих будинках. Дві третини експонатів належать до військової тематики: ордени, шоломи, шаблі, гвинтівки, снарядні гільзи (найбільша — від австрійської мортири калібром 30,5 сантиметри), автомати і т.д. «Мирна» експозиція: книжки (на почесному місці — раритетні «Кобзарі» видання 1862, 1907 та 1912 років), різноманітні знаряддя праці, медальйони, горнятка-ножі-виделки, відро ґудзиків тощо. Багато оригіналів підпільних видань УПА і серед них — самвидавний некролог на смерть Романа Шухевича. Тема визвольної боротьби настільки близька Юрію Микольському, що він побудував на подвір’ї власну криївку. Екскурсію до неї господар зазвичай починає несподіваною тирадою.

Карпатський музей визвольної боротьби України Юрія Микольського.

Карпатський музей визвольної боротьби України Юрія Микольського

Ярослав Ціко в гостях  у Юрія Микольського

Ярослав Ціко в гостях у Юрія Микольського

екскурсія по музею Юрія Микольського в Славську

Екскурсія по музею Юрія Микольського в Славську

«Товарищ полковник, в радиусе пяти метров обнаружен бункер банды буржуазных националистов. Попробуйте его найти», — з хитринкою запитує пан Юрій, вдаючи з себе бійця спецзагону НКВД. (Справді, знайти нелегко, особливо, якщо майже нічого не знаєш про УПА). Далі пан Юрій (тепер вже в ролі підпільника) підходить до кладки з дровами і тихо промовляє: «Степан, Степан — це я». Невелика ділянка кладки виявляється дверима, десь у тайничку знаходиться ключ. «Заходьте». У криївці майже все відтворено так, як бувало насправді: криничка, пічка-буржуйка, радіоприймач і рація, зброя, друкарська машинка, протигази, мапи і ще багато потрібних речей. Всі тутешні експонати — оригінали. Муляжними є тільки фігури Романа Шухевича, Василя Кука та радистки — криївка задумана штабною. Юрій Микольський каже, що ця екскурсія часто справляє неабияке враження на іноземних туристів, особливо німців та французів, а група жінок-вчителів з Донецька колись попрощалися з господарем музею, промовивши хором: «Ще не вмерла і не вмре!»...

Андрiй Фiлiппський


Ярослав Ціко, тетяна Томаш і Юрій Микольський.

Ярослав Ціко, тетяна Томаш і Юрій Микольський

Юрій Микольський

Юрій Микольський

Юрій Микольський і Ярослав Ціко.

Юрій Микольський і Ярослав Ціко

Вічний партизан - „Молода Галичина“
25 березня 2004

80-річний Юрій Микольський побудував побіля свої оселі у Славському криївку-бункер і тримає у таємниці розташування ста інших

Якщо перед гірськолижним витягом „Політехніка“ у Славському підніматиметесь вуличкою догори, згодом побачите майоріння червоно-чорного стягу. Поруч під землею – криївка-бункер, яку збудував Юрій Микольський. У таких колись переховувались від ворогів воїни УПА. Вхід до криївки годі віднайти. У землі заховано люк, а збоку, у колоді дров, приховані інші двері – для туристів.

80-річний сподвижник, який почав будувати криївку торік, приводить до неї усіх, хто забажає. Там, у підземній кімнаті, є упівська піч-„буржуйка“, гасова лампа, посуд, на стіні висить карта. Усе це – зі справжніх криївок бандерівців. У горах Юрій Микольський знайшов і відкопав снаряди, гранати, міни, шоломи, відзнаки різних військ двох світових воєн і перетворив свою домівку у справжній музей. Туристи до нього навідуються майже щодня. Аби показати криївку та колекцію, у школах організовують спеціальні екскурсії до Юрія Микольського у Славське.

Німецький „шмайсер“ захований від усіх

Почалося усе понад 30 років тому. Юрій Микольський, фахівець із канатних доріг, будував витяги довкола Славського. У Карпатах було багато боїв, тож у землі під час будівництва знаходив цікаве військове причандалля: патрони, стволи, гранати. Знахідка за знахідкою - і так почав їх пан Юрій колекціонувати. Найбільше експонатів - із гір Орявчик і Татарівка. Спершу випадково натрапляв, а згодом спеціально шукав і розкопував. Він запевняє, що ще багато цікавих речей буквально лежить на популярному гірськолижному курорті Драгобрат.

Від колекції пана Микольського аж подих перехоплює. Шабля січового стрільця з Маківки, снаряд найбільшої австрійської гармати „Merzer“ калібру 30,5 см Першої світової війни, різноманітні міни та ручні гранати, патрони від кулемета, шолом німецького вояка та австро-угорського солдата з написом на гербі „З Богом - за короля і батьківщину“, багнети і люфи. В експозиції - радіостанції червоної армії, вермахту та американська U.S. Army. Остання з повним набором кодів, яку упівці відбили на Волині у польського загону Армії Крайової. Є й інші „свідки“ тих воєн: німецький патефон, старі іноземні мапи Карпат, запальнички, зроблені з гільз, торби, черевики, фляги.

Юрій Микольський зізнався, що у нього є й німецький автомат, але так надійно схований, що його ніхто ніколи не знайде (законодавство не дозволяє зберігати цю зброю). Коли будував канатні дороги на Кавказі, на одному з перевалів, до якого колись підійшла радянська армія, Микольський теж знайшов багато речей. Саме там у кризі „відкопали“ й мертвого німецького солдата.

На стіні музею висить стенд із 82-ма військовими відзнаками, починаючи від нагород січовиків Кирила Трильовського і Євгена Коновальця, карпатських січовиків Августина Волошина, поліських Тараса Бульби-Боровця, вояків армії УНР Симона Петлюри і до упівців Бандери-Шухевича. Загалом найбільше речей - воїнів УПА. Хоча колекція не обмежується зброєю. Тут є різні давні речі з побуту бойків, гуцулів та лемків. Велика скриня, яку його дід привіз з еміграції до Америки. Харків’яни подарували уламок закам’янілого дерева, якому 80 мільйонів (!) років (для прикладу, Карпатам - 25 мільйонів). Про кожну знахідку чи подарунок із колекції Юрій Микольський може оповідати й оповідати. Кожна річ має свою історію і справді захоплює.

Найціннішим Юрій Микольський вважає перше повне видання „Кобзаря“ 1861 року. На цю книгу - віком півтора сотні літ - він натрапив у Празі в букіністичному магазині 30 років тому. Побачив - й онімів, адже готувався той „Кобзар“ ще за життя Тараса Шевченка. Заплатив за цю безцінну річ 350 чеських крон.

Граната допомагає виховувати школярів

Юрій Микольський і сам наче експонат колекції. Його дід служив у російській армії, батько - сотником у петлюрівському війську. А сам він із 1942 року воював із поляками та червоними партизанами.

- Польський терор щодо українців на Холмщині був жахливий, і тоді всі були озброєні, воювали з поляками. Але це не були загони УПА, лише самооборона, - розповідає Юрій Микольський. - А з 1944-го я воював вже у радянській армії, брав Берлін, звільняв Прагу.

У Холмі Микольський навчався із наймолодшим сином Степана Бандери - Богданом, особисто знав Тараса Бульбу-Боровця, котрий кілька днів ночував у них удома. Юрій Микольський у добрих відносинах із Василем Куком, командувачем УПА після смерті Романа Шухевича. На початку 90-х був заступником голови Української міжпартійної асамблеї Юрія Шухевича. У ті часи побував у Парижі на могилі Симона Петлюри.

Приїжджали до нього з російського телеканалу ГРТ - робили документальний фільм про бандерівський рух. Дві години спілкувалися. Відтак у стрічці москвичі доволі доброзичливо розповіли про УПА.

Криївка та музей Юрія Микольського перетворилися у туристичий об’єкт. У проспектах про Славське, окрім санаторіїв і витягів, вказано і його оселю. Відвідувачі в нього - майже щодня з усієї України, бували гості з Петербурга та Москви. Минулої суботи приїхало 185 школярів зі Львова, довелося ділити їх на три групи. Найчастіше приїжджають пластуни.

- Свою колекцію розглядаю не як музей, а як засіб для патріотичного виховання, - розповідає 80-річний сподвижник. - Коли розповідаєш про ту боротьбу і даєш потримати гранату, це полишає слід у душі.

У криївці тепло навіть узимку

Після 1945 року радянська влада кинула на Галичину такі великі військові сили, що упівці змушені були будувати невеликі схрони і переховуватись у них. Курені УПА спершу зменшились до сотні, а згодом аж до рою. Юрій Микольський цікавився, знаходив літературу та відшукував ці бункери. На власній мапі має їх уже майже сотню. Одна з криївок, під Тухлею, була розрахована аж на сто чоловік. Стіни із каменю, але перекриття дерев’яне і нині завалене.

Біля села Кальне, неподалік Лавочного, кілька років тому відновили й облаштували криївку. Але згодом люди її знищили. Тож нині Юрій Микольський тримає у секреті місця інших криївок. А для тих, хто хоче криївку побачити, вирішив збудувати її побіля дому.

У 40-х роках пан Юрій сам неодноразово жив у схронах. Тож знав дуже добре, як їх робити. Взявся до роботи і через кілька місяців уже водив до неї туристів. Зверху криївка обсипана землею, а усередині оббита деревом. Як і звична, 5 на 2,5 метра. Біля Зборова у такій криївці три місяці повстанці сиділи, бо ліс був оточений, а криївку радянські солдати так і не змогли знайти.

Земля - добрий ізолятор, і в криївці тепло навіть узимку, хоча й вогко. Повстанці палили у „буржуйці“, але лише вночі або за туману. Конспірація - найважливіше. Обов’язково під землею була криничка або ж потічок поблизу. Криївки облаштовували в лісі або селі, у пивниці хати або на подвір’ї - із потаємним входом через стайню чи криницю.

Сім місяців жили під землею

В останній період існування УПА боротьба вже майже не велася. Це було лише виживання, максимум - пропагандистська робота. Радянські солдати впихали 2-метрові сталеві штики у землю і так виявляли криївки. А в загонах УПА були молоді люди - від 16-ти до 30 років. Існував жіночий загін та єврейський (тоді називався - жидівський) стрілецький рій. Туди входили ті, хто переховувався від німців. Цікаво, що коли прийшли „совєти“, вони і надалі боролися у лавах УПА.

Кожен рій обов’язково мав ручний кулемет й у кожного була зброя, переважно - радянська (надійний автомат „ППШ“, у народі - „папаша“), були й німецькі, угорські, румунські, польські автомати.

Марія Савчин описала у книзі те життя. Вона з чоловіком та іншими перебувала у криївці біля Кам’янки сім місяців. Описує, як на Різдво дівчата зі Сколього принесли страви. У маленькій криївці влаштували забаву з танцями, колядками. Грали на скрипці та сопілці, також тоді були популярні губні гармошки. Мали і радіоприймачі, патефони. Під час війни життя людей було важке, але між боями та смертями якось і жартували, і веселилися. Комусь пощастило вберегтися. Марія Савчин ще живе, а її чоловік помер торік.

Юрій Микольський також пише книгу (уже не першу) про свою колекцію. Як потеплішає, облаштовуватиме криївку далі. Попри 80-річний вік, планів у нього - як у молодого.

- 30 червня, у річницю відновлення української державності та у день народження Романа Шухевича, буде освячено криївку, - розповідає Юрій Микольський. - У Львівській академії мистецтв пообіцяли, що у травні пришлють студентів, аби вони зробили фігури-копії Романа Шухевича, його заступника Василя Кука і радистки. Ці фігури будуть у бункері. Окрім того, там розмістить автентичні упівські речі зі справжніх криївок. Навіть пароль для входу є: відкрити - „Степан“, закрити - „Москаль“.

Улітку невтомний сподвижник планує розкопувати і шукати реліквії-спогади про тамтешні часи. Усіх запрошує до криївки-бункера. Для того лише треба завчасу попередити його, зателефонувавши: (251) 42-561.

- Усе, що я роблю, - і хобі, і, насамперед, обов’язок, - каже на прощання Юрій Микольський.

Максим БАЛАНДЮХ